Набуття права на земельну ділянку за давністю користування

Версія для друкуВерсія для друку

Набуття права на земельну ділянку

за давністю користування

Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на чуже майно особою, яка добросовісно заволоділа цим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, земельною ділянкою — протягом 15 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Відповідно до статті 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом, зокрема статтею 121.

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є:

1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років;

2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років;

4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Необхідно враховувати, що право на отримання земельної ділянки за давністю користування виникає лише з моменту закінчення 15-річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою. Верховний суд України у своєму листі від 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08 визначив, що норма ст. 119 Земельного кодексу України щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 1 січня 2017 року відповідно до пункту 1 розділу IX "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Аналіз статті 119 Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, перелічених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118,123 Земельного кодексу України).

Таким чином, норма щодо набувальної давності надає Вам право звернення до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

У разі, коли орган місцевого самоврядування не надасть дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки, можна говорити про невизнання законним власником факту добросовісності користування земельною ділянкою, що є необхідною умовою для визнання права власності за набувальною давністю в суді.

Звертаю Вашу увагу на механізм безоплатної передачі у власність земельної ділянки із земель комунальної власності полягає в наступному:

1. Громадянин подає клопотання до органу місцевого самоврядування, який є розпорядником  земельної ділянки. При цьому Земельний Кодекс України чітко встановлює цільове призначення, в межах якого має використовуватися земельна ділянка: для ведення фермерського чи особистого селянського господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

2. Селищна рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

3. У випадку ненадання уповноваженим органом відповіді за клопотання, громадянин має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без отримання такого дозволу.

4. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

5. Селищна рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

6. Відмова органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

За подання позову особа сплачує судовий збір у розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір», оскільки це позовне провадження майнового характеру, судовий збір залежить від ціни позову, яка в свою чергу визначається експертною оцінкою майна.

 

 

 

Наверх ↑